Diary Games "Продовження ранкових фотозабігів"

Привіт друзі. Сьогодні вдалося продовжити свої ранкові фото забіги🥰 Вирішив не вигадувати велосипеда і поділитися тими фотографіями, що мені вдалося зробити під час цих бігу.

Я й не думав що біг так гарно підходить для твого щоб робити фотографії 😅 Коли ти біжиш значно швидше вдається змінювати ракурси (кути зору), які дарують зовсім інші фотографії тієї самої місцевості.

Думаю якщо нічого не відбудеться то подібні забіги я буду практикувати і надалі, тим паче, що в результаті я отримую не тільки прекрасне емоційне наповнення і приємні відчуття втоми та кріпатури по всьому тілі а ще й незабутні фотографії з тих місць, куди просто так піти і зробити фото було б лінь.

Фото, яке ви бачите першим в цьому допису я не втримався і вже опублікував у своєму інстаграмі. Думаю це найкраще фото, яке я коли-небудь робив.

Коли ти біжиш по самому берегу річки в тебе відкриваються неймовірні пейзажі. Саме завдяки такому маршруту і вийшло зробити фото цієї деревини, яку ніби хтось навмисно залишив на самому берегу річки (думаю її там дійсно залишили навмисно). З іншої сторони, коли ти біжиш по піску це дуже сильно забиває м'язи ніг і відстань в якихось 2,5 км приносить таку втома ніби типрибіг в рази більше.

Я сьогодні навіть добіг до місця звідки було видно Пагорб Слави де стоїть Батьківщина мати. Це та велика статуя про яку в своєму дописі описала @diodao - Моє місто в 10-ти фотографіях.

Незвично було дивитись на цей величний пагорб із площини води, звідси він здавався зовсім маленьким і нічим не вирізнявся на фоні новобудов

Цей момент наштовхнув мене в черговий раз на думку: "як в нашому житті багато залежить від того під яким кутом зору ми дивимось на ті чи інші речі"

Пишучи допис до інстаграму я вислали припущення, що *доки людина не навчиться бачити красу всередині себе, скільки б краси навколо неї не було, вона її не може помітити в її повній мірі.

Звісно це може звучати досить егоїстично, та в моєму житті також був момент, коли я як мала дитина вчиться ходити - вчився любити себе...

Під кінець робочрго часу в мене була досить цікава консультація, де я порушив одне із своїх правил і проконсультував людину, яку можу вважати своїм другом. Зазвичай я всім друзям відмовляю так як дружні відносини накладають свій відбиток і не дають в повній мірі бути відвертим та об'єктивно сприймати людини з її проблемами.

Так от, під час цієї консультації я максимально напрягся для того щоб роз'яснити людині наскільки ж важливим є любов до себе, щоб пояснити поки ми самі не почнемо любити себе нам буде дуже складно знайти людину, яка зможе нас полюбити.

Як ви це банально не звучало, та в цій ситуації немає ніякого кращого інструменту ніж практика вдячності. Коли людина кожен день хоча б по трішки починає згадувати те за що вона вдячна собі та близьким і значимим для неї людям.

Нам всім на steemiti дуже пощастило - тут кожен наший щоденник - це своєрідна можливість попрактикувати цю вдячність, висловивши подяку тим чи іншим користувачам, які приділяють увагу нашим дописам і собі за те що на протязі дня змогли зробити перше, друге, третє .... п'яте. Можливо саме через це, десь на підсвідомому рівні, періодично так тягне написати про те як пройшов ще один день життя.

Дякую за увагу